Версия для печати
Лист від 21.11.2025 № 10558/10.3-25
НАДС в межах повноважень розглянуло <…> звернення і повідомляє.
Частиною третьою статті 13 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі — Закон № 889) визначено, що НАДС, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, надає роз’яснення з питань застосування Закону № 889 та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби.
Згідно з частинами другою-третьою статті 5 Закону № 889 відносини, що виникають у зв’язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом № 889, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом № 889.
Відповідно до статті 57 Закону № 889 державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги.
Частиною першою статті 46 Закону № 889 передбачено, що стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону № 889 за кожний рік державної служби після досягнення п’ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток, затвердженого постановою КМУ від 06 квітня 2016 року № 270 (далі — Порядок), встановлено, що додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідного стажу державної служби.
Згідно із пунктом 4 Порядку додаткова відпустка, яка надається державним службовцям, належить до щорічних відпусток.
Пунктом 5 Порядку визначено, що додаткова відпустка надається державним службовцям одночасно із щорічною основною оплачуваною відпусткою або окремо від неї за згодою між державним службовцем і керівником державної служби в державному органі відповідно до затвердженого графіка відпусток.
Відповідно до пункту 6 Порядку додаткову відпустку на прохання державного службовця може бути поділено на частини будь-якої тривалості.
Невикористана додаткова відпустка чи її частина надається державному службовцю у будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.
Пунктом 10 Порядку передбачено, що за бажанням державного службовця додаткова відпустка або її частина може бути замінена грошовою компенсацією.
Разом з тим статтею 30 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі — Закон № 4059) установлено, що у 2025 році відпустки, визначені пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки», на які працівник державного органу набув право за останній відпрацьований робочий рік, мають бути використані таким працівником до кінця 2025 року.
У разі невикористання працівником державного органу відпусток, визначених частиною першою цієї статті, йому в межах затверджених видатків на оплату праці відповідного державного органу має бути виплачено грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, на які він набув право за останній відпрацьований робочий рік.
Однак статтею 30 Закону № 4059 чітко не визначено, який саме робочий рік працівника є останнім відпрацьованим робочим роком.
Законодавством про державну службу не визначено поняття «робочий рік».
Разом з тим згідно зі статтею 59 Закону № 889 щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Відповідно до частин першої, третьої статті 79 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Водночас статтею 75 КЗпП України передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Таким чином, проаналізувавши норми чинного законодавства, можна дійти висновку, що робочий рік — це період часу, який за тривалістю рівний календарному року (12 місяців), але на відміну від календарного року обчислюється для кожного державного службовця не з 01 січня, а з дати призначення на посаду державної служби в державному органі.
На думку НАДС, враховуючи положення статей 75, 79 КЗпП України, останнім відпрацьованим робочим роком, зазначеним у статті 30 Закону № 4059, може бути робочий рік державного службовця 2024-2025.
Отже, протягом 2025 року мають бути використані дні щорічної основної оплачуваної відпустки за робочий рік державного службовця 2024-2025.
Також протягом 2025 року мають бути використані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби, що збільшився у державного службовця у його робочий рік 2024-2025.
У разі якщо державний службовець не використає дні відпусток (період 2024-2025), йому в межах затверджених видатків на оплату праці відповідного державного органу має бути виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, до якої належать: щорічна основна оплачувана відпустка та щорічна додаткова оплачувана відпустка.
Згідно із частиною четвертою статті 50 Закону № 889 джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Статтею 2 Бюджетного кодексу України визначено, що закон про Державний бюджет України — це закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду.
Відповідно до статті 3 вказаного Кодексу бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 01 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Згідно із частиною другою статті 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
Пунктом 5 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України передбачено, що Законом про Державний бюджет України визначаються бюджетні призначення головним розпорядникам коштів державного бюджету за бюджетною класифікацією з обов’язковим виділенням видатків споживання (з них видатків на оплату праці, оплату комунальних послуг і енергоносіїв) та видатків розвитку (у додатках до закону).
Частиною другою статті 55 Бюджетного кодексу України визначено, що захищеними видатками бюджету визначаються видатки загального фонду, зокрема, на оплату праці працівників бюджетних установ.
Крім того, згідно із частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
На думку НАДС, грошова компенсація, передбачена статтею 30 Закону № 4059, не виплачується у випадку, якщо дата початку щорічної основної оплачуваної відпустки за останній відпрацьований робочий рік 2024-2025 державного службовця припадає у 2025 році і такому державному службовцю у 2025 році здійснено усі виплати за таку щорічну основну оплачувану відпустку в межах затверджених видатків на оплату праці відповідного державного органу.
Також зазначаємо, відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, Міністерство фінансів України (Мінфін) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову, бюджетну та боргову політику.
Щодо випадків невикористання працівником державного органу щорічних відпусток зазначаємо, що згідно із частинами четвертою-шостою статті 79 КЗпП України черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Водночас відповідно до статті 60 Закону № 889 для виконання невідкладних завдань державні службовці, які займають посади категорій «Б» і «В», можуть бути відкликані із щорічної основної або додаткової відпустки, передбаченої частиною першою статті 58 Закону № 889 за наказом (розпорядженням) керівника державної служби.
Частина невикористаної відпустки за погодженням з керівником державної служби надається державному службовцю у будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки в наступному році з відшкодуванням непередбачуваних витрат державного службовця у зв’язку з його відкликанням з відпустки.
Статтею 11 Закону України «Про відпустки» передбачено, що щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина десята статті 10 цього Закону);
2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина перша статті 21 Закону).
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням;
5) встановлення згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» факту позбавлення працівника особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.
Зазначаємо, що згідно із Положенням про Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 року № 903, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (Мінекономіки) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування та реалізацію державної політики у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу.
Окремо повідомляємо, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади мають лише роз’яснювальний (інформаційний) характер і не встановлюють правових норм.
Голова Наталія АЛЮШИНА
